Донос

 

 

Коли кажуть, що розмова відбувалася віч-на-віч, то може статися так, що факти, котрі стали надбанням широкого загалу, виявляться звичайною побрехенькою. Тим більше, що ще і року не пройшло, як Ізюмську ЗОШ ретельно і комплексно перевіряла районна влада. У довідці, завіреній гербовою печаткою, було, звичайно, вказано на деякі недоліки, але комісія побачила більше позитиву. Висновок був логічний: «У цілому, стан управлінської діяльності адміністрації Ізюмської ЗОШ І – ІІІ ступенів відповідає вимогам». Як і годиться, папір підписано начальником відділу освіти О. В. Тертишним. Звісно, влада змінилася, але...

 

Однак мої сумніви щодо існування доносу розвіяв Олександр Володимирович. За його словами, окрім згаданої заяви, до них також надійшла анонімка «від батьків», тобто папір без підписів. А раз є письмова заява, то він, мовляв, згідно із законом, зобов’язаний розібратися з викладеними у ній фактами.

 

З багаторічного журналістського досвіду знаю, як у нас вміють організовувати різні заяви, анонімки та доноси... Особливо, якщо людина чогось варта, але чимось не догодила керівництву. У такому випадку знаходять у колективі когось ображеного (а він завжди є під рукою), надають йому можливість письмово висловити «праведний гнів». На підставі цього створюється комісія... Звісно, коли «комісарам» наказують знайти «чорну кішку», якої немає у темній кімнаті, – вони її там знаходять.

 

Для такої гіпотези сьогодні існують підстави. За останні кілька місяців із закладів освіти області звільнено не одного директора школи чи заврайво, звільняють навіть завідуючих дитсадками, лише запідозрених у нелояльності до влади. Якщо після приходу до влади Ющенка було звільнено 18 тисяч чиновників, то нині ця цифра в Україні перевалила за 60 тисяч. І цей процес триває. Аргументація така: «Ви не з нашої команди». Звісно, подібне формулювання незаконне. Проте, кого це турбує, коли мета виправдовує засоби – створення вертикалі влади.

 

Існує багато способів, як змусити людину написати власноруч заяву про звільнення. Звичайно, не всі погоджуються це робити. Отож, для особливо впертих створюють комісії, які знайдуть усе, що потрібно. Мовляв, не хочеш по-доброму, так ми тебе звільнимо за статтею. У нинішніх умовах це означає отримання «вовчого білета», з яким у районі нікуди не приймуть.

 

Не стверджую, що подібна схема задіяна на Борівщині. Можливо, політика, тобто приналежність Світлани Григорівни до іншої партії, тут ні до чого... Просто хтось похапився посісти місце директора чи просто помститися за якісь образи – то й написав донос. А, можливо, пані Крикун справді «чорт з рогами»?..

 

Щоб встановити істину, я відправився за фактами до Ізюмського.

 

 

 Ізюмське – село радгоспне, своєрідне. Постало воно на Донецькому кряжі у кінці 20-х. За цей час різного люду поназ’їжджалося у цей степ – доброго й лихого. Більшість з нього голосує за Партію регіонів. Проте, це коли в країні вибори. У буденному житті люди забувають, хто якій партії симпатизує, і оцінюють людей за їхніми справами. Ходять один до одного в гості, грають весілля, хрестять дітей.

 

Про Світлану Григорівну у селі я не почув поганого слова.

 

Пан Тертишний зауважує: вчителі залежні від директора, отож й бояться її критикувати. Не думаю. Люди у нас нелякливі, особливо коли знають, на чийому боці влада, тобто у нашому випадку зовсім не на боці директора школи. У разі чого, вони такої «правди» наговорили би на пані Крикун, що тільки тримайся. А вони стоять на її боці. Та й не лише вчителі.

 

− Коли у школі навчався мій старший син, така холоднеча була у класах, що діти вдягали рукавички, а за нового директора моєму молодшому синові тепло й затишно, – говорить медсестра з амбулаторії сімейного лікаря Ольга Калініна.

 

Вчитель історії та правознавства Світлана Титаренко згадує, що ще недавно на шкільних вікнах вода у склянці замерзала, а тепер вони нагрілися – і це, мовляв, найбільше щастя. Директор школи навела порядок: вугілля почала закуповувати не будь-яке, а якісне, подбала про більші ліміти на енергоносії для закладу, врешті-решт, знайшла тих, хто працює в котельні не за страх, а за совість. Нині в котельній трудяться будівельники, здійснюють реконструкцію. Звичайно, райдержадміністрація, райрада виділила потрібні кошти. Однак відомо: відкривають тим, хто стукає у двері.

 

У школі з’явилася вода. Багато зусиль для цього доклали місцеві фермери, одноосібники та підприємці, щоб облаштувати криницю, встановити насос, відремонтувати обладнання. Пані директор дуже швидко знайшла спільну мову з цими людьми.

 

− Вона – справжня хазяйка: за два місяці навела в школі порядок, – вважає керівник ТОВ «Агрофірма «Ізюмське» Григорій Сало. – Колектив учителів підтвердить мої слова: за роки існування школи кращого директора ми не бачили... Чому ми допомагаємо школі? Тому, що хочеться допомагати людині, яка береться за роботу.

 

Власне, місцевим фермерам, підприємцям та вчителям школа завдячує тим, що тут з’явилася аудіо- та відеотехніка, підписка фахових журналів, приладдя, стенди, потрібні для навчання і виховання.

 

Нинішнє 1 вересня Ізюмська школа зустріла добре обладнаними кабінетами, відремонтованими класами – порядком і чистотою. З'явилося багато нового в підходах до освіти, виховання, занять спортом, у чому ізюмчани «не пасуть задніх». Бо коли ти сам небайдужий, то й люди довкола тебе стають іншими. Власне, про досягнення в освіті та вихованні можна прочитати в згаданій довідці, підписаній не так давно паном Тертишним... Якщо, звісно, він про це не забув.

 

Ще багато чого можна розповісти про школу, вчителів та директора. Скажімо, про те, як вдалося тут налагодити підвезення харчування для учнів молодших класів та дітей з малозабезпечених родин, подбати про оздоровлення тих, хто цього потребує. Серед них трапляються такі, хто радий шматкові хліба.

 

Задоволена співпрацею із закладом місцевий Ізюмський сільський голова – безпартійна. Їй, до речі, байдуже, до якої партії належить людина, аби лише у школі був порядок.

 

− Коли Світлана Григорівна стала директором, то школа була далеко не кращою в районі, – говорить голова Борівської райради Ганна Склярова. – Минулого року заклад виборов призове місце за підготовку школи до навчального року... Вона відповідально ставиться до своєї роботи і вимагає цього від інших.

 

До речі, грамоту за ці досягнення вручав пан Тертишний, який тепер збирається послати перевіряльників до Ізюмської школи. Хоча сумніваюся, що це його власна ініціатива, а не вказівка «згори».

 

 

Якщо з нею, то у нас у пошані ті, хто може забезпечити на виборах потрібний владі результат, хто краще може догодити, а не люди справи.

 

Якби було по-іншому, не посіла би високу посаду у районі людина, якій самі «регіонали» не раз висловлювали недовіру, яка довела до ручки рибне господарство, незаконно звільняла людей з роботи...

 

Якщо ж без політики, то на Борівщині проблем, які потрібно негайно вирішувати, більш ніж достатньо: ремонт дитячих садків, яких не вистачає, особливо якщо зважити на останні віяння в освіті. Тут безробіття одне з найвищих в області. Не менш гостра проблема забезпечення людей якісною питною водою – в селі Ізюмському. Уряд виділив кошти, але чи достатньо їх для відновлення водогону, який роками гнив у землі?

 

Словом, хіба тут є час для відволікання на доноси?