17 травня в Україні відзначається День пам’яті жертв політичних репресій. Гортаючи сторінки сотень кримінальних справ, що зберігає Держархів Харківської області, поринаєш у страшні часи 30-40-х років минулого століття, коли майже неможливо було протистояти діючому репресивному режимові радянської влади, що призвів до зламу мільйонів людських життів.
Одним із прикладів такого безжалісного ставлення до людської долі є перерване життя уродженця слободи Огульці Валківського району Аполлона Певного. Одна з 24291 справ репресованих громадян нашого регіону, що упродовж 1994-1999 рр. передані на зберігання СБУ до Державного архіву Харківської області. На жаль, матеріали далеко не повно розкривають життєвий шлях героя нашої розповіді, проте дають можливість відстежити основні етапи його особистого життя та оцінити дії тогочасної радянської «руйнівної машини».
Досліджуючи протоколи допитів, здійснених представниками Харківського облуправління НКВС упродовж жовтня 1936 р. – березня 1937 р., дізнаємося, що на момент арешту Аполлон Певний мешкав у м. Бєлгород. Що стосується отриманої освіти, то він екстерном здав екзамен за 6 класів реального училища, навчався в середній школі прапорщиків і закінчив бухгалтерські курси.
За соціальним станом – службовець, за національністю – українець, безпартійний.
На початку революції 1917 р. був відряджений до Хельсингора в піхотний полк з охорони берегів. У червні 1917 р. прибув до Києва, де на військовому з’їзді був обраний членом Київського військового комітету при тимчасовій владі Керенського. При комітеті пробув до травня 1918 р., виконував обов’язки бухгалтера-касира. Ті ж обов’язки виконував і при Центральній раді з переходом до неї вищевказаного органу. На початку 1918 р., з переходом військового комітету до Генерального Секретаріату, А. Певного призначено співробітником із виконання доручень.
Працював у Департаменті вільного козацтва при Генеральному секретаріаті внутрішніх справ, де консультував з питань переходу від регулярних військ до однієї з форм народної міліції – вільного козацтва. У травні 1918 р. демобілізувався на Батьківщину, а у грудні цього ж року був мобілізований Українською директорією та зарахований до одного з кадрових полків молодшим офіцером. У 1919 р. служив у петлюрівській армії на посаді взводного командира.
Через хворобу у січні 1920 р. Певний повернувся до Харкова, де його призначено помічником військового коменданта при Директорії УНР. Наприкінці 20-х років минулого століття Верховним судом СРСР він був засуджений за шпигунство: 4 роки провів у концтаборі. Останнє місце роботи – головний бухгалтер на Бєлгородському крейдово-вапняковому заводі «Ударник».
Здавалося, що все страшне залишилося позаду, а попереду – лише спокійне й розмірене життя. Але доля готувала новий удар: у жовтні 1936 р. обірвалися всі надії на щасливе майбутнє. Людина віч-на-віч опинилась із жорстоким режимом радянської влади. 5 жовтня 1936 р. А. Певного заарештовано Харківським обласним управлінням НКВС. Цього ж та наступного дня здійснено обшуки його квартири у Бєлгороді, та робочого місця в приміщенні контори заводу «Ударник». При обшуках, що засвідчено у протоколах обшуку, нічого знайдено не було.
Вивчаючи матеріали допитів Аполлона Васильовича, особливу увагу звертаєш на його добропорядність та патріотизм, підтвердженням чому є наступне: у ході допитів він усвідомлено не називав імена знайомих, щоб уберегти їх від тієї реальності, в якій опинився сам: «Единомышленников и друзей у меня нет. Знакомых же я действительно называть не хочу, так как убежден в том, что их арестуют, а я совершенно не намерен быть причиной несчастья для других... Думаю, что лиц, знакомых с арестованным, может постигнуть та же участь репрессии – арест только за знакомство». У ході слідства, про що свідчать матеріали допитів, Аполлон Певний заперечував особисту причетність до будь-якої діяльності в контрреволюційній організації та взагалі активну контрреволюційну діяльність, проте мав тверду внутрішню позицію стосовно неправильних дій радянської влади, яку, не боячись, висловлював: «С политикой Советской власти я не согласен и жду ее изменений. При Советской власти украинский народ и культура находятся в угнетении… Соввласть высылает украинцев только за то, что они любят свой край и свой народ. Эти мои убеждения основаны даже на статьях в центральной прессе, преимущественно руководителей партии и правительства».
Матеріали допитів свідків також не підтверджують фактів безпосередньої участі А. Певного у діяльності контрреволюційної організації та його активну контрреволюційну націоналістичну діяльність. Проте Постановою Харківського НКВС УРСР від 3 грудня 1937 р. А. Певного було звинувачено у вищеозначених злочинах, передбачених ст.ст. 54-10 ч. 1, 54-11 УК УРСР, та заарештовано. З обвинувального висновку читаємо: «У ІІІ відділ УДБ ХОУ НКВС надійшли дані про те, що бухгалтер Аполлон Васильович Певний займається націоналістичною діяльністю. На підставі зазначених даних його арештовано. В процесі слідства встановлено, що Аполлон Певний – куркуль, до революції мав 100 десятин землі, колишній офіцер царської, згодом полковник петлюрівської армії. Член президії петлюрівського «Українського військового генерального комітету», обіймав посаду завідуючого по формуванню вільного козацтва на Україні. Зберігав контрреволюційну літературу та архів петлюрівського органу генерального військового комітету. У 1928 році був засуджений військової колегією Верховного суду за шпіонаж до 4-х років концтабору. Після повернення із заслання примкнув до керівництва української контрреволюційної організації, в чому і обвинувачено». Слідчу справу по обвинуваченню Певного А. В. у грудні 1937 р. направлено на розгляд НКВС СРСР, за рішенням якого Аполлона Васильовича приречено до вищої міри покарання – розстрілу. 15 грудня 1937 р. о 23 год. 18 хв. вирок приведено в дію.
За відсутністю в матеріалах справи даних про причетність А. Певного до контрреволюційної організації та здійснення ним протиправних дій, згідно зі ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в 30-40-х і початку 50-х років» його реабілітовано.
З матеріалів справи дізнаємося, що наш герой мав дочку Нолю (так у документі), сестру Антоніну та брата Костянтина (сестра та брат також зазнали репресій). Можливо, його рідні сьогодні проживають на Харківщині, можливо, є кому з близьких згадати добрим словом людину, якій була не байдужа доля українського народу та відверто засуджувала окремі дії радянської влади.
Лариса ЮДІНА, заступник директора Державного архіву Харківської області
